Літургійний календар традиційних Церков візантійського обряду

Головне меню
 
I.E.S.

Християнський Календар
є проектом
Інституту Екуменічних Студій

Проповідь на 18-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Лука 5, 1 – 11

Відновити нашу першу любов

Покликання перших учнів

Покликання перших учнів було першим даром Божим, з якого народилася Церква. Через нього Ісус запрошує нас, як каже Дух Церквам (Од. 2, 4), «відновити нашу першу любов». Адже Церква – це всі ми, і тому поклик Ісуса повинен викликати в нас не приголомшення, як у перших учнів, а радісне зачудування. Бо справді, дивно, що ми покликані працювати разом з Творцем, співпрацювати з Ним, щоб дати Його творінням справжнє вічне життя. У Церкві нема ні безробітних, ні тих, хто шукає роботу! Кожна охрещена людина покликана давати життя у Христі, життя Отця, яке Він довірив нам у своєму Синові.

Четверо перших учнів ніколи не забудуть тієї чудесної риболовлі, яка перевернула їхнє життя. І ми також у своєму житті, яким коротким воно не було б, отримали стільки знаків, знаків присутности Ісуса, Який є біля нас і працює з нами! Ті знаки мали б викликати в нас зачудування, піднести нас у вірі і втримати у благодаті.

Щоранку Ісус кличе нас. Чому ми вагаємося? Ми не кажемо ні слова, бо бачимо, як мало плодів приносить те, що ми робимо. Якою не була б наша робота – наш державний обов’язок, як її називають – нема гарантії, що завдяки нам Христос дасть життя Отця багатьом своїм дітям. Петро та його товариші трудилися всього одну ніч, але як не зневіритися нам після стількох місяців і років?

Петро поборов свою першу спокусу. Нам здається, що у спокусі нам ніщо не допоможе: у час глобалізації зростає потуга зла, суспільство не змінюється, і люди теж. Але чому б мені не змінитися, не стати люблячішим? Господь не зневіряється ні в кому. Тому щоранку, аби знову мати відвагу братися до роботи і продовжувати місію Христа в Церкві, ми мали б запитати себе, на що покладаємося. Якщо я покладаюся сам на себе, то нема жодної надії, що моя праця принесе плоди, бо в такому випадку я працюю сам, виконую свою роботу, але що з того? Моя робота безплідна.

Та якщо я починаю слухати Отця, то народжуюся до життя. Ісус – це Його Слово, Слово, яке перебуває в мені, я довіряю Йому беззастережно і на Його слово закидаю сіті. Яким безнадійним не було б становище, ми отримуємо безмірну Божу щедрість. Хоча ми, звичайно, не здатні осягнути тих щедрих дарів, вони дадуть нам життя. Церква – це Тіло Господа. Тіло Христове живе, воно сильніше за смерть, воно живить нас в Євхаристії, щоб ми стали Його животворним Тілом «для багатьох».

Не дивуймося, що не бачимо видимих результатів. Ми покладаємося на Слово, а тому можемо закидати сіті. Якби ми хотіли результатів, що винагороджували б нашу працю, це означало б, що ми шукаємо себе, тимчасом як треба «покинути все» і йти слідом за Ісусом. «Покинути все»! Це не означає, що мусимо віддати навіть свій плащ, як Франциск з Асижу. Необхідно не покладатися на будь-які людські сили, на будь-що поза Ісусом, довіряти виключно Йому і йти за Ним.

Просімо у всемогутнього Святого Духа, щоб відновив нашу віру і любов. Будьмо певні, що плідність Церкви залежить від кожного з нас – вона залежить від нашої віри. Отець дає життя всім своїм дітям саме через нашу віру в свого улюбленого Сина.

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Menu-bottom