Літургійний календар традиційних Церков візантійського обряду

Головне меню
 
I.E.S.

Християнський Календар
є проектом
Інституту Екуменічних Студій

Неділя про Митаря і Фарисея

Неділя про Митаря і Фарисея

"Хто живе, як фарисей, той перебуває далеко від Церкви"

Синаксар утрені

Заки жовнір піде на фронт, то тривалий час проходить він військовий вишкіл, мета якого фізично і психологічно приготувати чоловіка до воєнної штуки та загартувати на всі труди й невигоди військового життя.

Подібно чинить і свята Церква, наша добра Мати. Вона заки нам, своїм дітям, поручить спасенну практику строгого Великого посту, то спершу намагається приготувати нас душевно на подвиги 40-денного посту. Цій меті слугують якраз чотири передпісні неділі, що їх починає неділя Митаря і Фарисея, а закінчує неділя Сиро­пусна. Під час богослужень цих неділь свята Церква наводить нам кілька біблійних образків: гордого фарисея і покірного митаря, навернення блудного сина, сцену страшного суду та вигнання наших прародичів з раю. Ці драматичні образки мають силу звору­шити нас до глибини, показати Боже милосердя і Божу справедли­вість та переконати нас у важливості навернення, покути і спасен­ня душі. Розважання про ті події має викликати в нас серйозне ставлення до посту, переконати в його необхідності та приготувати нас до самого посту.

Згадані передпісні неділі історично ввійшли до нашого церков­ного календаря в пізніших віках, тоді, коли Великий піст уже став таким, як і сьогодні. Спочатку перед Великим постом додані неділі М'ясопусна й Сиропусна, а щойно відтак десь у VIII-IX віках прийшли ще неділі Митаря й Фарисея та Блудного Сина.

ПРИТЧА ПРО МИТАРЯ Й ФАРИСЕЯ

Ісус Христос у своєму навчанні досить часто послуговувався притчами, цебто оповіданнями, які легко й доступно пояснювали слухачам якусь моральну науку, правду чи чесноту. Притчу ми легко слухаємо і легко запам'ятовуємо її зміст. Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав нам святий євангелист Лука у главі 18, 10-14. Тут Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: гордого фарисея і покірного митаря. І на тих двох прикладах показує нам зло гордости і значення покори.

Фарисеї за часів Ісуса Христа становили релігійну спільноту, що відстоювала строге і легалістичне дотримання Мойсеєвого закону і традиції. Для них більше значила буква, аніж сам дух закону, їхня праведність полягала радше у показному дотриманні Закону та різних дрібничкових приписів, аніж у практиці чеснот, до яких зобов'язував Закон. Вони вважали себе за ревнителів Закону, гордилися своєю фальшивою ревністю і дивилися згори на тих, що не належали до їхнього товариства. Ісус Христос часто картав їхню дрібничковість і облуду та прилюдно викривав їхнє лицемірство. "На катедрі Мойсея, — казав Христос, — розсілись книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять... Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите і не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти... Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда... Назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня" (Мт. 23).

Наша притча показує якраз типового фарисея. Хоч він при­йшов до храму помолитися, та властиво він славить не Бога, а себе самого. Він не перепрошує Господа Бога за свої провини, але радше, будучи певним своєї праведности, навіть дякує Богові, що не належить до грішників. Він хвалиться своїм постом та чваниться своєї десятиною, яку дає на Божий храм. А проте дивиться з погордою на митаря, як на великого грішника.

А митар у почутті своєї грішности не смів навіть очей піднести до неба, тільки покірно молився і бився в груди, кажучи: "Боже, змилуйся надо мною грішним" (Лк. 18, 13). Його коротенька, але повна жалю й покори молитва до сьогодні служить за найкращий і щирий акт жалю за наші гріхи. Ісус Христос закінчує цю притчу словами: "Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений" (Лк. 18, 14).

Митарі — від слова "мито", що значить оплата, — це були збирачі різних державних оплат за римської окупації Палестини. Римська держава мала двоякого роду податки: прямі й непрямі. Прямі податки збирали від земельної посілости і від прибутків, а непрямі — від продажу і закупів, від вивозу і ввозу з-за кордону. Прямі податки збирала сама держава, а непрямі вона виставляла на ліцитацію і продавала багатим купцям, які вже ті оплати збира­ли. Такий спосіб збирання оплат відкривав широку дорогу до вся­кого роду здирств, кривди і несправедливости тому, що ті купці, звані митарями, маючи від держави право збирати оплати, стягали їх без усякого милосердя. А все, що вони зібрали понад те, що заплатили державі, було їхнім особистим зиском. Тож нічого див­ного, що в очах народу митарі не мали доброї слави, їх загалом вважали за нечесних, прирівнювали до грабіжників, грішників і поганів та погорджували ними. Митарі не могли бути свідками в суді, бо їхнє слово, як нечесних людей, не мало ніякої сили.

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРИТЧІ

Ця притча свідчить, що Господь Бог не дивиться на особу чи її стан, але дивиться на її серце й душу. Тут розуміємо правдивість слів Святого Письма, в якому сказано: "...Бог гордим противиться, а покірним дає ласку" (1 Пт. 5, 5). Тож зрозуміло, що Бог не прийняв молитви чванькуватого й гордого фарисея, зате вислухав молитву покірного митаря. Гордість належить до головних гріхів і є найбільшою перепоною до навер­нення і покути, а покора — це початок справжнього навернення і основа правдивої покути й посту.

Отже, свята Церква бажає, щоб і ми, наближаючись до Вели­кого посту, готувалися до нього великою покорою та свідомістю нашої грішности, бо тільки тоді буде в нас добра воля до скрухи серця, посту й покути. Без покори нема навернення, нема жалю за гріхи й нема повороту до Бога.

У тому дусі складені й наші літургійні відправи й молитви на неділю Митаря й Фарисея. Богослужбові тропарі, стихири й утрен­ній канон багато разів підкреслюють і вихваляють чесноту покори, а ганять фарисейську гордість. "Душе моя, — співаємо на стихирах вечірні, — зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене". "Тікаймо від фарисеєвої хвальби, — сказано в кондаці, — і навчімося митаревої величі слів смиренних, і кличмо у покаянні: "Спасителю світу, очисти рабів Твоїх".

ПОКУТНІ ТРОПАРІ — СИМВОЛ ПРАВДИВОЇ ПОКОРИ

У богослужбі на неділю Митаря і Фарисея три тропарі заслуго­вують на окрему увагу з огляду на свій молитовно-покутний і повний покори настрій. Ці тропарі свята Церква співатиме на кожній недільній утрені від сьогодні аж до п'ятої неділі посту. Вони задають тон не тільки передпісним неділям, але й цілому Великому посту. Ось їхні слова:

"Покаяння двері отвори мені, Життєдавче! Бо дух мій зрання підноситься до Твого святого храму, маючи храм мого тіла увесь осквернений. Але Ти, будучи щедрим, очисти мене Твоєю добросер­дечною милістю".

"На стежку спасення настав мене, Богородице! Бо заплямив я душу поганими гріхами та в лінивстві провів я все моє життя, але твоїми молитвами визволи мене від усякої нечистоти!".

"Роздумуючи, окаянний, над безліччю вдіяних мною гріхів, дрожу на згадку про день Страшного Суду. Та надіючися на ласку Твого милосердя, як Давид взиваю до Тебе: Помилуй мене Боже, по великій Твоїй милості!".

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004

Menu-bottom