Літургійний календар традиційних Церков візантійського обряду

Головне меню
 
I.E.S.

Християнський Календар
є проектом
Інституту Екуменічних Студій

Проповідь на Другу неділю Великого посту

Марко 2, 1 – 12

Встань, візьми твоє ліжко й ходи

Друга неділя Великого посту

Проповідь від 19 березня 2000 р.

Упродовж цього Великого посту Господь закликає нас молитися щиріше. Після того, як відбулася Його зустріч з паралітиком, Він бажає пережити таку зустріч і з нами. Ця подія може допомогти нам зрозуміти, а отже, і переживати, правдиву молитву, молитву серця. Ми десь розуміємо, що полягає вона в тому, аби шукати Ісуса з наполегливістю тих чотирьох чоловіків, шукати, поки не подолаємо всіх перешкод, аби бути покладеними перед Ним такими, як ми є, з усіма тими каліцтвами, які нам дошкуляють. Вони дошкуляють нам і спонукають покласти перед Господом наші потреби, наші бажання. Але дивовижно те, що Ісус проникає набагато далі, глибше, аж до глибинної хвороби наших сердець, і якраз це ми мали б переживати у молитві.

Ісус не забуває про наші каліцтва, але головним чином виліковує наш гріх, гріховний стан нашої душі. Можна зрозуміти обурення книжників, які кажуть: «Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» (Мр. 2, 7). Це правда, і ми це добре знаємо, адже просимо Отця простити нам наші гріхи. Дивовижний дар прощення походить від Отця, тому Ісус веде тих, які заперечують Йому, до відкриття цієї істини, відповідаючи їм: «Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати» (Мр. 2, 10) . Син Чоловічий, тобто Син самого Отця, Який воістину став людиною, аби взяти на себе гріхи світу, гріхи всіх людей, гріхи кожного з нас. Лише улюблений Син отримує від Отця, будучи в людській природі, владу давати життя, владу воскрешати і відпускати гріхи. Але зрозуміти це можливо було лише після того, як Ісус довершив спасення людства, віддавши задля любови до нас своє життя на хресті.

Це і є та велика новина, Добра Новина, яку Він звіщає апостолам у день свого воскресення: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм» (Йо. 20, 22-23). Ці слова виявляють наше спасення у повноті. Святий Дух сам є відпущенням гріховного стану нашої душі. Збагнімо, що Ісус зціляє гріховний стан нашої душі, тобто стан серця, з якого витікають наші судження, наші слова, вчинки. Також не забуваймо про опущення добрих діл. Тобто Ісус зціляє все те, що ранить инших людей, а найперше – Господа, живим образом, нехай і понівеченим, Якого вони є.

Наш гріх у тому, що ми не перебуваємо в єдності з Богом, що наше серце закрите, зайняте саме собою, позбавлене любови, паралізоване, втратило зв’язок зі своїм Господом і з дітьми Отця. Саме цю пустку приходить заповнити Святий Дух. Він сам – сопричастя. Він дає нам життя, віддаючи себе нам. Саме Його дає нам Ісус. Святий Дух повертає нас до єдности з Отцем та з иншими, і то «сімдесят раз по сім» (Мт. 18, 22). Цьому слід не дивуватися, але тішитися, адже саме завдяки ньому наша молитва може безнастанно підноситися до Ісуса.

Що ж викликало таке неочікуване прощення, яке Він подарував паралітикові? Це віра, віра тих чотирьох чоловіків, які принесли його, а також віра самого хворого. Бо саме вірою ми відповідаємо на той великий дар любови Ісуса, безнастанно дарований нам Отцем. Віра полягає в тому, щоб віддати себе Його милосердній любові, любові, яка покриває всі наші біди. Наша віра співмірна щирості нашого серця. У глибині нашого серця перебуває Бог – Отець, Син і Дух Святий. І саме тут потрібно бути щирими, тобто визнавати, що ми нездатні любити і жити без Нього. Тоді наша молитва виражає найбільше бажання нашого серця, линучи до того, хто любить нас. Віра струмить із серця смиренного.

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Menu-bottom